Я завжди думаю, як примудрилася залишитися одна, маючи чоловіка та сина. Все почалося з кохання: я вийшла заміж за Андрія, який заради мене покинув першу родину. У нас народився син Паша, і ми повернулися до рідного міста, де придбали велику квартиру в іпотеку. Я працювала в будівельній компанії, а Андрій знайшов підробіток у передмісті. Згодом у мене почалися проблеми зі здоров’ям, і подружнє життя стало складним. Незабаром я зауважила, що Андрій затримується на роботі.
Якось я побачила його на головній площі з іншою жінкою. Після скандалу вдома він пішов і більше не повернувся. Виявилося, що його нова супутниця – молода перукарка з двома дітьми. Вони переїхали до його хворої матері до іншого міста. Коли нашому синові було час вступати до університету, він обрав переїзд до батька замість престижного вишу у Києві. Я не змогла це прийняти і після сварки вигнала його. Паша поїхав до батька і одружився зі своєю репетиторкою, яка була старша за нього на сім років! Я навіть не була запрошена на весілля, лише надіслала букет.
Тепер я сама у великій квартирі, половину якої відсудив колишній. Син і його нова сім’я теж мають труднощі: його кілька разів відраховували з університету за погане навчання, і у них народилася недоношена дитина з проблемами здоров’я. Я хотіла б допомогти, але мене ігнорують. Я часто запитую, чому все так сталося. Незважаючи на бажання помиритись, я не можу зробити перший крок, але якщо Паша напише, я обов’язково відповім.