Коли я подорожую сама, заздалегідь завантажую серіали, книги з собою беру, складаю бадьорий плейлист – і вперед. Час у дорозі (а це в моїх напрямках не більше чотирьох годин) минає непомітно, і я відпочиваю навіть сидячи та отримую задоволення. Але якщо я їду з дітьми, то віддаю перевагу купе, особливо на зворотному шляху. Адже перед поїздкою ми зазвичай довго гуляємо містом, і у поїзді всі вже хочуть витягнути ноги. Нас троє, і купе я намагаюся викупити цілком. Я не соціопат, але коли ми їдемо сім’єю, мені не хочеться взаємодіяти зі сторонніми. Так спокійніше і нам, і оточуючим. Адже у всіх різні уподобання в дорозі: хтось хоче спати, хтось їсти, хтось дивитися фільми, хтось просто дивитися у вікно.
А хтось мандрує з дітьми, які менш спокійні, ніж мої. З такими мені їхати теж не хочеться, вибачте. Нещодавно на зворотному шляху нам трапилася така гіперактивна дитина, яка навіть з сусіднього купе втомила мене. Уявіть собі: дитина забігає в чуже купе і кричить: «Привіт! А як вас звуть?», коли я сплю. Коли я встала і закрила купе на ключ, він почав стукати і кричати, доки я не знайшла його батьків і не попросила стежити за дитиною уважніше. З такими в одному вагоні важко, а в одному купе було б нестерпно. Тому для мене існує лише один спосіб подорожі звичайним потягом — з соціальною дистанцією. Я завжди купувала чотири квитки замість трьох, і ніхто ніколи не висував претензій. А тут у травні сідаємо ми в потяг, показуємо документи, і провідник запитує: «Чому на вашу дитину взято два місця замість одного?» «Бо мені захотілося викупити купе цілком!» «Чому на дитину, а не на себе?» «Бо так оформили у додатку, та й ціна квитків однакова. Знаєте, для вашої компанії моя дитина вже не вважається дитиною, і квиток їй продають за повною вартістю, тому питання дивне». І тут провідник каже: «Недобре так робити. Заборонити таке треба.Найкращі пакетні тури
Через таких людей може місць не вистачити». Якби я була без дітей, я б популярно пояснила, куди йому варто подіти свою думку та скільки разів її там провернути. Але, намагаючись бути доброзичливим батьком, я відповіла, що коли заборонять, то й поговоримо. А поки що квитки перевіряйте, повертайте документи, і ми пішли в наше купе, за яке я заплатила повністю. Ця ситуація, звісно, обурила мене. По-перше, це був не південний напрямок та потяг був далеко не заповнений. По-друге, яка різниця, товариш провідник? Я сплатила місце, яке не потрібно ні готувати, ні прибирати. Чи зазнала я докору сумління від його слів? Ні краплі. Про совість має думати залізниця, питаючи, чому в них дефіцит потягів і квитки не дістаються всім охочим. Я купувала і купуватиму рівно стільки квитків, скільки мені потрібно для комфорту. Чи заборонять це? Дуже сумніваюся. Люди скільки завгодно можуть обурюватися, що «мажорам, які все купе викупають на одну особу», потрібно це заборонити, але залізницю, на мою думку, цікавлять насамперед гроші. Заплатили за місця чотири особи чи три, дві, одна — яка різниця?…