Два дні ходив по хаті, не міг знайти свої ключі від квартири. Вже все перерив, але безрезультатно

На власне житло я зміг накопичити тільки до 30 років. До цього доводилося жити з батьками. Так було вигідніше: можна було відкладати більше грошей, що дозволило мені зрештою придбати простору трикімнатну квартиру. У мене є молодший брат Василь. Він одружився зовсім рано, у 19 років. Батьки з обох боків сильно допомагали їм спочатку, адже вони тільки вчилися і практично нічого не мали. Згодом він знайшли роботу, тож вони стали оплачувати оренду самостійно, але з грошима у них досі напружено.

Катя, дружина Василя, сидить у декреті з другою дитиною, а сам Василь заробляє замало. На все не вистачає і батьки продовжують їх підтримувати. Я ніколи не втручався у їхні справи, розуміючи, що у житті всяке буває. А сам до створення сім’ї підходив усвідомлено. Вирішив одружитися, коли вже мав щось за спиною: і квартиру, і власну справу. Я довго збирав на житло і вкладався в бізнес. Коли я нарешті купив квартиру, одразу почав робити ремонт і вже за кілька тижнів збирався переїхати. Два дні ходив по хаті, шукав ключі від квартири.

У мене був лише один комплект. Вирішив спитати у мами — раптом вона знає, де вони? — Їх нема, синку. Я віддала їх Василю, — спокійно відповіла мама. — Він мав щось подивитись у квартирі? — Ні, вони вчора з Катею та дітьми переїхали туди. Їх виселили з орендованої квартири за несплату. Їм не було куди подітися, от я і віддала їм ключі від твоєї квартири. — Ти це серйозно? А мене спитати не здогадалися? — Синку, не гнівайся. Я подумала, що ще кілька місяців ти можеш пожити з нами. Ми вже звикли до тебе, та й ти один, а в них родина.

Якщо вони переїдуть сюди, буде незручно і їм, і нам. Як тільки знайдуть нове житло і розплатяться з боргами, тоді з’їдуть, — спробувала пояснити мама. Я дуже посварився з мамою, і вона образилася на мене. Брату дозволив пожити у моїй квартирі місяць, а потім сказав, що він має повернутися до батьків. Нехай живе у тій кімнаті, де я провів 30 років. А я нарешті хочу розпочати своє власне, самостійне життя. Думаю, що заслужив на це. Моя сім’я хоче вирішити свої проблеми за мій рахунок, але так не піде! Як вважаєте, чи правильно я вчинив?

Leave a Comment