У хаосі постійних криків малолітніх дітей та домашніх обов’язків ми з чоловіком втратили один одного. Незабаром ми зрозуміли, що такими темпами ми скоро розлучимося.

Мені важко було визнати, що моя любов до чоловіка загубилася десь між дитячими кашами, домашніми обов’язками та криками малюків. Під ранок, коли я лягала в ліжко, відчувала, що поряд зі мною лежить майже незнайомець. Якось увечері, коли діти вже спали, я сиділа на кухні і розмірковувала. Чоловік увійшов, стомлений, але дивився на мене з тією самою тривогою. — Невже ми втратили одне одного? – Раптом прошепотіла я, ледве стримуючи сльози. Він опустив очі.

— Мені здається, що якщо ми не зробимо щось з цим, то незабаром наші діти зростатимуть у розбитій родині. Я кивнула. — Нам потрібна перерва. Потрібно згадати, чому ми разом. Так ми вирішили зробити собі маленькі вихідні. Бабуся з дідусем погодилися побути з дітьми, а ми поїхали до маленького будиночка біля озера. Там, серед зелені та співу птахів, ми знайшли те, що втратили. Вечорами, сидячи біля вогнища, ми згадували наші перші побачення, смішні моменти з нашої молодості, мрії та плани.

– Пам’ятаєш, як ти запропонував мені переїхати до тебе? — сміючись, спитала я. Він усміхнувся. — Так, я був таким наївним, думав, що життя буде простим і безтурботним. Але навіть не уявляв, наскільки воно стане насиченим. Я поклала йому голову на плече. — Ми впораємося. Просто іноді нам треба згадати, навіщо ми це робимо. Наші вихідні були як медовий місяць — без інтернету, телефонів та турбот. І коли ми повернулися додому, до наших дітей та повсякденного життя, я зрозуміла, що тепер точно знаю, чому ми разом. Нам просто потрібно було трохи часу, щоби це усвідомити.

Leave a Comment