– Мам я не хочу, щоб він жив з нами! Тобі взагалі не важливо, що я думаю? Ти тільки про себе думаєш, як завжди?! – перейшла на крик Олена. – Якщо ти вийдеш за нього заміж, я втечу з дому! – попередила вона свою матір. Марина дивилася на дочку і не знала, що сказати. Кілька хвилин стояла тиша, а потім Марина сказала:
– Послухай, ми довгий час жили одні. Про нас ніхто не дбав. Про тебе ніхто не дбав. Ти ж бачиш, що Саша любить тебе, ніби ти його рідна дочка … – Та мені все одно, як він до мене ставиться. Я до нього – погано. І не хочу, щоб він жив з нами. І він ніколи не стане мені батьком, тому що він мені не батько! – Уже все вирішено. – зітхнула Марина. – Ми з Сашею скоро одружимося, і він буде жити з нами. Ти звикнеш до нього, я впевнена. Мати вийшла з кімнати дочки. Олена звалилася в крісло і кул аками застукала по підлокітникам.
Вона звикла, що мама завжди виконує її примхи, і перша відмова в її житті викликала бурю емо цій. Їм було добре вдвох. Навіщо тільки мати зустріла цього Сашу? Він все зі псував. Дівчинка і раніше ставилася скептично до всіх залицяльників матері. Але нікого з них Марина не приводила в будинок, та ще й на правах господаря. Він вторгся в їх звичний побут, і тепер кінець сімейному спокою, спокою Оленки. Яка прикрість! Вона нічого не може зробити, щоб змінити ситуацію.
Олена прекрасно розуміла, що нікуди не втече. Їй доведеться терпіти віт чима, бачити його кожен день, розмовляти з ним, ще ї за одним столом. Через два місяці Марина вийшла за Сашу. Чоловік переїхав до дружини. Звичний побут життя Олени особливо не змінився. Тільки тепер в будинку присутній Саша.
Дівчинка ніяк не могла змиритися з тим, що ув агу мами була прикута не тільки до неї. Марина намагалася зробити так, щоб дочка подружилася з Сашком. Розмовляла з дочкою. Та й Саша намагався налагодити контакт. Але Олена категорично не хотіла з ним спілкуватися. – Олена, давай я полагоджу твій стіл. Мама сказала, що у тебе ящик зламався. – запропонував Олександр.
Олена негат ивно хитала головою, кривила гу би. – Мама, виклич майстра. Нехай полагодить. – відповіла вона. – Навіщо майстер, якщо я можу зробити. – Мама, нехай краще ящик не закривається, якщо ти не хочеш майстра викликати! – сердилась Лена. Саші було шкода дівчинку. Він прекрасно розумів, що вона просто ревнує Марину до нього.
Рідний батько пішов з сім’ї, коли Олені ледь виповнилося п’ять. Вона пла кала і сумувала за батьком. Чекала на його повернення, або хоча б дзвінка, але чоловік немов розчинився. – Ну що нам з нею робити? – переживала Марина. – Всьому свій час. Не хвилюйся, все налагодиться, ось побачиш. І взагалі, їй вже 15 років, і вона підліток.
Вона просто не знає, як себе вести. Ще й гормони вирують. Вона заспокоїться. Не чіпай. Вона звикне. – заспокоював Саша дружину. Олена закінчувала 9 клас. На носі випускний. Всі дівчатка повинні були танцювати зі своїми татами. – Я не піду на випускний вечір, мама! – Що трапилося, Олена? Що за чергова вигадка?
Чому ти не підеш? – запитала Марина. – Та тому, що наша Лідія Іванівна придумала – вальс дочок з татами, – а мені танцювати ні з ким. Тому я не хочу йти туди. Для чого? Щоб мене сиротою прозвали. – Знаєш, я непогано танцюю. Я міг би вийти разом з тобою, якби ти хочеш. – втрутився Сашка в розмову. – І ніхто б не називав тебе сиротою. Тобі не буде соромно за мене, обіцяю. Олена ледь не розпла калася.
Вона хотіла б нагрубити віт чиму, але так не хотілося пропустити випускний. – Добре, я згодна. – відчайдушно вимовила дівчинка. І коли над нами будуть сміятися, я стану ненавидіти тебе ще більше. І тоді точно втечу з дому. Марина відкрила рот, щоб заперечити дочки, посварити її. Але Саша похитав головою.
– Не треба, я розберуся сам. – шепнув він Марині. На репетицію в школу Олена пішла з віт чимом. Вона вже пошкодувала, що погодилася, але нічого не можна було змінити. Саша був рішуче налаштований. Саша дійсно добре танцював. За що отримав похвали у вчительки. В будинку обстановка стаа краще. Оленка більше не огризалася з будь-якого приводу.
Марина з подивом спостерігала за тим, як відносини між її дочкою і Сашею кардинально змінюються. Дівчинка навіть стала брати участь в сімейних розмовах за обіднім столом. Вона вже відповідала Саші не так грубо. Зміни були очевидні. – Мама, можна з тобою поговорити? – Звичайно можна. – Я хочу вибачитися перед тобою. Я дійсно помилялася.
Саша хороша людина. Я рада, що ти вийшла за нього заміж. Він дійсно тебе любить. І до мене добре ставиться. – Він і тебе любить, як рідну. Він хоче, щоб ти була щаслива. Я рада, що ти будеш танцювати з ним на випускному. Тому щоу тебе ніколи не було батька краще, ніж твій ві тчим. Оленка обняла маму і поц ілувала її в щоку.
На випускному у дівчинки було найкрасивіше плаття. Оленка і Саша танцювали краще за всіх. – Спасибі. – щиро подякувала вона віт чима. Саша усміхнувся і відповів: – Будь ласка. І знай, що я завжди прийду до тебе на допомогу, що б не трапилося. Я пущу на дрібні клаптики будь-якого, хто образить або заподіє біль тобі або Марині.
Запам’ятай це. Марина із залу для глядачів побачила, як дочка і чоловік шепочуться. Вона змахнула сль ози і радісно плескала разом з усіма. Як добре, що все налагодилося. Вона так довго чекала цього моменту. Тепер Олена знала, що крім мами, у неї є ще людина, на яку можна покластися. І вона більше не сирота.